З давніх часів скрині виконували утилітарну функцію – в них зберігали сувої полотна, вишиті і ткані рушники, предмети святкового одягу, прикраси, гроші, інші цінні речі. Скриня передавалась у спадок від покоління до покоління, зберігаючи пам'ять роду, традиції, родинне тепло.

Скриня – вид дерев’яних меблів, виконаний із дощок столярним способом. Призначалася для зберігання святкового одягу (вишитих і тканих сорочок, плахт, спідниць, керсеток, хусток, наміток, кольорових стрічок), рушників, полотна, прикрас, грошей тощо. Після весілля у скрині зберігали весільний одяг і вінок. Всередині, вздовж бічної сторони, кріпилася прямокутна коробочка – прискринок – для зберігання дрібних цінних речей, грошей, прикрас, голок, ниток, зілля. Також клали вузлик тютюну (від молі). Прискринок закривався на таємні дерев’яні засувки.

Скриню замовляли майстрові або купували на ярмарку.

Скрині поділяються на: скрині-столи (вищі від звичайних, з довгою стільницею, не прикріпленою до коробки), лави-скрині з твердими дерев’яними спинками, весільні, звичайні (з випуклим віком), дорожні, господарські, цехові, церковні. За типологією поділяються на 12 підтипів, в основі яких є висока (на коліщатах), середня (на ніжках, підставі), низька. За формою – з прямовисними та звуженими донизу боками, з пласким, опуклим (куфри), двосхилим віком (саркофагоподібні). «Кадовби» – скрині, видовбані в дереві, накриті прямокутним віком. «Бодні» – невисокі кадушки, довбані або складені з клепок та обручів. Часто скрині мали фігурну раму (підніжки). Прикрашалися розписом, різьбленням, доповнювалися металевим окуттям.

Серед меблів селянського житла були стіл, скрині, лави, стільці, ліжко, мисник, полиці, божниці, дитяча люлька. Розташування меблів було незмінним, відповідало певним традиціям, майже ніколи не порушувалось і було характерним практично для всієї України. Почесне місце займала скриня, яку ставили навпроти дверей, перед лавою, інколи «на покуті», під образами. Покривали вишиваним рушником або тканим рядном. Скриня була показником добробуту селянської родини, окрасою житла.

У хаті могло бути декілька скринь: бабусі, матері, дочки, онуки. Після смерті власниці скриня передавалась у спадок. Народною етикою засуджувалося зазирати до чужої скрині.

Скриня була незмінним атрибутом сільського весілля у ХІХ – першій половині ХХ століття. До неї складали придане для нареченої. Готували його завчасно, майже від дня народження дівчинки. Вишиті сорочки, спідниці, керсетки, пояси, рушники, намисто мати спочатку зберігала у своїй скрині. А років з 15-ти дочці купували власну скриню. Дівчина вже й сама готувала своє придане: ткала полотно, вишивала сорочки, рушники. Скриня та її вміст символізували працелюбність нареченої.

Під час весілля, зазвичай в неділю по обіді, скриню з усім добром перевозили до будинку нареченого. У багатьох місцевостях був відомий веселий звичай «пересувин» та «викупу» скрині, пов’язаний із перевезенням до будинку свекрухи.

Весільна скриня не лише зберігала майно нареченої – вона таїла в собі дівочі мрії про заміжжя, майбутню долю. Скриня з її вмістом символізувала працьовитість молодої, адже більшість речей, які в ній зберігалися, виготовлені нею власноручно.

Важливе значення мав і зовнішній вигляд скрині, адже саме сидячи на ній молода їхала до свого нового дому.

Скриня – це унікальний подарунок від батьків молодій сім’ї. Адже у скрині не лише зберігають родинні цінності, у ній через передачу у спадок від покоління до покоління зберігається пам’ять роду, традиції, родинне тепло.